З 01 січня 2013 року в силу вступає Закон України «Про зайнятість населення». 

Враховуючи, що основною метою даного закону є удосконалення механізмів забезпечення державою конституційного права кожної особи на працю, сприяння зайнятості  шляхом стимулювання окремих категорій населення, зокрема молоді, до більш активної позиції на ринку праці та створення додаткових робочих місць, вважаємо за необхідне звернути увагу на новели, які запроваджуються цим нормативним актом. 

Відповідно до положень Закону значну роль у формуванні державної політики зайнятості та досягнення його цілей у даній сфері відіграють роботодавці.

Відповідно до ст. 13 регулювання зайнятості, в тому числі, здійснюється шляхом: 

заходів інвестиційної та податкової  політики,  спрямовані  на раціональне розміщення продуктивних  сил,  підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій,  заохочення  підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких  режимів  праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють  збереженню  і  розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення  законодавства  про зайнятість населення і працю;

регулювання  зовнішньоекономічної  діяльності в частині залучення і використання  іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

сприяння в разі необхідності створенню  додаткових  робочих місць  підприємствами,  установами  і  організаціями  всіх форм власності, а також  поліпшенню  умов праці у суспільному виробництві.

Реалізація державної політики у сфері зайнятості з боку держави забезпечуються шляхом застосування до її суб’єктів, зокрема роботодавців, методів «батога та пряника». Це виявляється, з одного боку, у наданні певних пільг та заохочень роботодавцям, які створюють нові робочі місця та здійснюють працевлаштування на них осіб, які потребують додаткових гарантій з працевлаштування, а, з іншого, - шляхом встановлення чітких обов’язків та відповідальності за невиконання або порушення встановлених законом правил.

Так слід зазначити, що стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць відбувається шляхом надання роботодавцю права на зменшення розміру єдиного внеску, який підлягає сплаті до державного бюджету. Зокрема, відповідно до ст. 24 закону, у випадку створення нових робочих місць та працевлаштування на них осіб на строк не менше 2 років із заробітком не нижче 3 мінімальних заробітних плат, роботодавець таке зниження здійснюється протягом другого року у розмірі 50 % від суми нарахованого єдиного внеску. 

Додатково ст. 26. передбачено, що у разі, якщо на нові місця працевлаштовується особи, зазначені у ст. 14 закону, крім осіб, зазначених у п. 7 цієї статті (особи у віці від 15 років, які приймаються на роботу як виняток за згодою одного з батьків/законного опікуна), такий роботодавець має право на повернення 100 % єдиного внеску за 1 рік роботи такої особи, якщо вона працевлаштована не менш ніж на 2 роки. 

Що стосується основних обов’язків роботодавця, то до них належить:

створення на місцях сприятливих та нешкідливих умов праці, які відповідають чинному законодавству; 

вжиття заходів для запобігання масовим вивільненням працівників;

своєчасне та в повному обсязі подання територіальним органам центрального органу виконавчої влади у сфері зайнятості населення інформації, визначеної законодавством;

отримання відповідних дозволів на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства; 

виконання вимог закону щодо недискримінації осіб під час розміщення повідомлень про вакансії;

дотримання вимоги щодо влаштування на підприємствах, середньооблікова чисельність штату становить понад 20 працівників, осіб пільгових категорій відповідно до законодавчо встановленої квоти. 

На сьогодні така квота становить 5% від середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Виконанням умови щодо дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.

Також слід звернути увагу, що новела закону щодо можливості прийняття осіб, що навчаються, на стажування, накладає на роботодавців низку обов’язків, зокрема:

призначення керівника стажування, який відповідає за створення ефективної програми стажування та формування у молодого спеціаліста відповідних професійних навичок;

внесення відомостей про проходження стажування до трудової книжки;

забезпечення безпечних умов праці для таких осіб;

здійснення виплати заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок, у разі коли в період стажування особа, яка його проходить, виконує професійні роботи, виконані відповідно до наданих завдань.

За порушення встановлених цим та іншими нормативними актами положень в сфері сприяння зайнятості населення, роботодавці несуть відповідальність у вигляді штрафів. Основними порушеннями можна визначити невиконання квоти щодо працевлаштування пільгових категорій осіб, працевлаштування іноземців без відповідного дозволу, неподання звітної інформації. Також, у разі невиконання суб'єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, вимог законодавства під час надання таких послуг, це є підставою для прийняття рішення про припинення діяльності або анулювання ліцензії органом ліцензування.

Загалом можна відзначити, що новий закон встановлює розгалужену систему важелів впливу на роботодавців з метою стимулювання їх до формування активної позиції в частині сприяння та забезпечення зайнятості населення України.