05 липня 2012 року у другому читанні був прийнятий та направлений на підпис Президенту України Закон України «Про зайнятість населення». 

Метою даного закону є удосконалення механізмів забезпечення державою конституційного права кожної  особи на працю, сприяння зайнятості  шляхом стимулювання окремих категорій населення, зокрема молодь, до більш активної позиції на ринку праці та створення додаткових робочих місць.  

Для досягнення поставлених цілей в законі знайшли своє відображення низка суттєво нових механізмів сприяння та забезпечення зайнятості. 

1. Перший значний блок нововведень стосується запровадження системи стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та працевлаштування на них осіб, які потребують додаткових гарантій з працевлаштування (ст. 14 закону).

Зокрема, ст. 24 закону встановлено, що роботодавець отримує право на зменшення розміру єдиного внеску, який підлягає сплаті, у випадку створення нових робочих місць та працевлаштування на них осіб на строк не менше 2 років із заробітком не нижче 3 мінімальних заробітних плат. Таке зниження здійснюється протягом другого року у розмірі 50 % від суми нарахованого єдиного внеску. 

Положення, яке стосується працевлаштування безробітних на новостворені місця передбачене ст. 26. Так у разі, якщо на нові місця працевлаштовується особи, зазначені у ст. 14 закону, крім осіб, зазначених у п. 7 цієї статті (особи у віці від 15 років, які приймаються на роботу як виняток за згодою одного з батьків/законного опікуна), такий роботодавець має право на повернення 100 % єдиного внеску за 1 рік роботи такої особи, якщо вона працевлаштована не менш ніж на 2 роки. 

Не зважаючи на загальну позитивність, незрозумілим є, яким чином норма ст. 24 закону сприятиме покращенню зайнятості саме неконкурентоспроможних у працевлаштуванні категорій населення, адже саме захист їх прав та забезпечення їх більшими можливостями покладений в основу даного закону. Адже роботодавець, який створив нові робочі місця і не працевлаштував на них осіб, які потребують додаткового захисту з боку держави, на нашу думку, порушує принцип рівноправності застрахованих осіб щодо виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, передбачений ст. 7 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ще однією незрозумілою з точки зору практичного застосування є норма, яка стосується суб’єктів малого підприємництва. Так п. 2 ст. 27 передбачено право таких суб’єктів на відшкодування 100 % єдиного внеску за 1 рік у разі створення нових місць у пріоритетних сферах діяльності за переліком, затвердженим КМУ, та працевлаштування на них безробітних осіб на строк не менше 2 років. 

В той же час слід зазначити, що, по-перше, такі переліки затверджуються КМУ для окремих регіонів, а не для усієї країни, тому в деяких регіонах вони можуть бути відсутні. По – друге, майже усі види діяльності, зазначені у таких переліках, є економічно непривабливими і потребують додаткової підтримки з боку держави. Повернення ж єдиного внеску за 1 рік не можна вважати достатнім стимулом для розвитку малого підприємництва у таких напрямках. 

Також з положень статті не зрозуміло, чи мають право суб’єкти малого підприємництва на відшкодування єдиного внеску, передбачене ст.ст. 24, 26, у разі створення нових робочих місць не у встановлених КМУ сферах? Якщо так, не зрозумілим є потреба у виділенні їх в окрему категорію без надання їм додаткових, порівняно зі ст. 26, стимулів для розвитку діяльності саме у потрібних державі напрямках. 

2. Наступним суттєвим зрушенням стало надання додаткової підтримки молодим спеціалістам шляхом, по-перше, організації стажування окремих категорій молодих спеціалістів, а, по-друге, стимулювання таких осіб до працевлаштування у селах і селищах. 

Так для студентів ВНЗ та учнів ПТУ, які здобули в них базову освіту та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні законом надається можливість отримання практичних знань  зі спеціальності, яка ними опановується, шляхом проходження стажування. Таке стажування проходитиме у вільний від навчання час за індивідуальним планом під керівництвом працівника підприємства, який має досвід не менше трьох років у тій сфері, яку студент вивчає. Стажування буде здійснюватись на підставі відповідного договору протягом не більше 6 місяців та цей період буде зарахований до трудового стажу особи. 

В той же час дана норма викликає в скептиків багато негативних прогнозів. В першу чергу, це пов’язано з тим, що стажування здійснюється на безоплатній основі, і при цьому його термін зараховується до трудового стажу. Тобто фактично для підтримання принципу рівності осіб у праві на пенсію, єдиний внесок зараховується до Пенсійного фонду з бюджетних коштів. 

По-друге, за відсутності обов’язку роботодавця за наявності вакантного місця прийняти молодого спеціаліста, який пройшов стажування, до штату, такий спеціаліст після проходження стажування все одно постане перед необхідністю пошуку роботи, буде мати право на реєстрацію себе як безробітного, що знову ж таки, може створити додаткове навантаження саме на Пенсійний фонд, а не на роботодавця. У зв’язку з цим, та беручи до уваги, що роботодавці не обмежені у праві залучати студентів до стажування, положення норм про стажування потребують більш детального аналізу та контролю їх використання з боку відповідального органу у сфері зайнятості.

На противагу положенням про стажування, досить позитивними видаються положення, що стосуються стимулювання молоді до роботи у сільській місцевості. Зокрема,  молодому працівнику, який уклав трудовий договір на строк не менш як три роки з підприємствами, установами та організаціями, що розташовані в селах і селищах, надається житло на строк роботи за відповідною професією та одноразова адресна допомога у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати (наразі дана сума складає 11 020 грн.) При цьому, якщо молодий працівник пропрацює в такому населеному пункті не менше десяти років, житло передається йому у власність.

3. Що стосується осіб у віці від 45 років, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці забезпечується державою у двох формах. По – перше, такі особи, за наявності трудового стажу не менше 15 років, можуть отримати ваучер на професійну перепідготовку, підвищення кваліфікації, спеціалізацію за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності. Розмір такої допомоги за ваучером не може становити більше 10 прожиткових мінімумів.

Також особи, які виявили бажання розпочати власну справу, мають право з цією метою отримати свою допомогу по безробіттю одноразово. Також центр зайнятості проводить консультації з організації та здійснення підприємницької діяльності з метою допомоги у започаткуванні бізнесу. 

4. Серед інших цікавих нововведень закону можна виділити встановлення фіксованої квоти у розмірі 5 % від загально облікової чисельності підприємства для працевлаштування осіб, зазначених у ст. 14 Закону. Також для суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність з посередництва у працевлаштуванні, законом передбачений обов’язок отримання дозволу для здійснення такої діяльності. 

Загалом, можна відзначити, що даний закон є значним кроком у напрямку до європейських стандартів забезпечення зайнятості. Але, враховуючи, що він ще далекий від досконалості, будемо сподіватись, що як громадськість, так і суб’єкти владних повноважень будуть докладати максимум зусиль для його вдосконалення, в тому числі, шляхом оперативного виправлення помилок та прогалин, які можуть бути виявлені у процесі практичного застосування норм даного закону.