22 вересня 2012 року вступив в дію Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким суттєво змінено систему гарантування вкладів населення з метою підвищення його довіри до банківського сектору, запроваджено механізми більш ефективного та оперативного регулювання та контролю за діяльністю проблемних банків.

Одним з основних нововведень стало розширення повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) та надання йому права здійснювати нормативне регулювання банківської діяльності. Зокрема, законом встановлено, що НБУ делегує Фонду повноваження з призначення тимчасової адміністрації та проведення процедури ліквідації банку у разі прийняття НБУ відповідного рішення. 

У зв’язку з цим Фонд отримав право:

• видавати обов’язкові для виконання банками нормативно-правові акти;
• проводити планові (1 раз на рік) та позапланові (без обмеження кількості) перевірки банків з питань додержання ними законодавства у сфері гарантування вкладів;
• накладати адміністративно-господарські санкції;
• надавати цільові позики банкам;
• здійснювати інші функцію.

На думку експертів такий широкий спектр повноважень та вага, яку наразі має Фонд у сфері регулювання банківського сектору, не відповідає статусу даної установи, яка відповідно до Закону є не державним органом, а «установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку». А, враховуючи, що жоден державний орган та НБУ не має права втручання у діяльність Фонду, така влада в руках Фонду може призвести до зловживань з боку його посадових осіб і, як результат, до негативних наслідків для банківського сектору. 

Ще одне питання, яке виникає у зв’язку з цим, яким чином НБУ буде сприяє стабільності банківської системи та забезпечення стабільності грошової одиниці України за наявності іншого самостійного від нього органу, який також регулює діяльність у даній сфері, хоча й у звуженому напрямку? 

Наступні докорінні зміни стосуються власне системи гарантування вкладів та порядку їх виплати у разі неспроможності банка-учасника Фонду виконати свої зобов’язання перед Фондом. Зрозуміло, що ефективне застосування саме цих норм має сприяти зростанню довіри населення до банківського сектору.

Так у разі прийняття НБУ рішення про відкликання ліцензії та ліквідацію банку Фонд відповідно до закону гарантує вкладникам відшкодування суми вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на момент прийняття такого рішення.

Вкладник набуває права на відшкодування гарантованої Фондом суми через 7 днів після прийняття та опублікування у офіційних виданнях рішення про ліквідацію банку. Протягом цього терміну Фонд зобов’язаний призначити відповідальну за ліквідацію банку особу та розпочати розрахунки з вкладниками.

Отримання вкладником гарантованої Фондом суми відшкодування не позбавляє його права отримати решту вкладу, якщо його сума перевищує суму гарантованого відшкодування. Разом з тим, таке відшкодування здійснюється вже в рамках ліквідаційної процедури, яка має свої особливості. 

Заявлення вимог кредиторів розпочинається з моменту опублікування відомостей про ліквідацію, в яких зазначається місце такого заявлення, та призначення Фондом відповідальної особи. Вимоги можуть бути заявлені лише протягом 1 місяця з дати публікації. Незаявлені вимоги вважаються задоволеними. 

Також слід звернути увагу, що вимоги кредиторів задовольняються у четверту чергу, після задоволення у повному обсязі заборгованості, яка виникла внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю, заробітної плати та вимог Фонду, в тому числі цільових позик на фінансове оздоровлення банку протягом здійснення тимчасової адміністрації.

У новому законі не знайшла свого відображення норма про фіксовану суму гарантованого відшкодування, як це було встановлено у попередньому законі. Нагадаємо, що раніше держава гарантувала за рахунок Фонду виплату вкладів на суму до 150 000 гривень. Наразі ця сума визначається Фондом.

У зв’язку з цим не можна погодитись, що вилучення даної норми є покращенням становища вкладників і кроком, направленим на підвищення їх довіри до банків, адже ніде в законі не передбачено, ані критеріїв визначення гарантованої суми, ані обов’язку визначати її не менше рівня, який існував раніше. 

Слід додати, що до вкладів, які були зроблені до набрання чинності цим законом, застосовуються попередні правила їх гарантування, тобто в такому випадку особа буде мати право на відшкодування принаймні 150 000 гривень, якщо Фонд на той момент не встановить більшої суми гарантійного відшкодування. 

У зв’язку з зазначеним вище, хотілося б зупинитись на тому, хто саме має право на відшкодування свого вкладу за рахунок Фонду. 

Так основним суб’єктом у системі гарантування вкладів є вкладник, визначення якого надано у ст. 2. До вкладників у розумінні закону належать виключно фізичні особи. При цьому положеннями тієї ж статті чітко встановлено, що фізичні особи – підприємці не підпадають під дію даного закону. 

Також за рахунок Фонду не відшкодовуються вклади у філіях іноземних банків, а також у ПАТ "Державний ощадний банк України". Це виключення є досить незрозумілим, адже і перша, і друга категорія належить до банківської системи України та здійснюють свою діяльність відповідно до українського законодавства.

Ще одним нововведенням стало закріплення у Законі обов’язку банків щодо інформування клієнтів про ризики, пов’язані з отриманням відповідних послуг банку, а також систему обов’язкового гарантування вкладів фізичних осіб, суму такого гарантування та свою участь у фонді. 

Детальний порядок надання інформації вкладникам та її склад визначений у Рішенні Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.07.2012, № 10 «Про затвердження Положення про порядок інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб», прийнятому на підставі закону. 

Дане положення, зокрема, встановлює, що Фонд інформує вкладників про банки – учасники Фонду, введення тимчасової адміністрації, початок відшкодування коштів вкладникам відповідного банку, що ліквідується та надає іншу інформацію.

Банки, у свою чергу, зобов’язані в усіх приміщеннях, де вкладникам надаються послуги, а також на своїх сторінках в мережі Інтернет, розміщувати: 

1. копію свідоцтва учасника Фонду; 
2. реквізити Фонду (місцезнаходження, номер телефону «гарячої лінії», адресу офіційної сторінки Фонду в мережі Інтернет);
3. коротку довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Як висновок можна сказати, що закон кардинально змінив правовий статус Фонду у системі регулювання банківської діяльності шляхом надання йому виключного права призначати тимчасову адміністрацію та здійснювати комплекс дій з ліквідації банків.

В той же час, не є зрозумілим, в чому саме полягає кардинальне поліпшення системи гарантування вкладів з точки зору вкладника, адже вона не набула додаткових якостей, які б підвищили довіру до неї громадськості. Більш того, виключення з положень закону норми про фіксовану суму гарантованого відшкодування та відсутність прозорого механізму встановлення такої суми Фондом, може навпаки знизити попит на банківські послуги, які підпадають під дію цього закону.