Перш за все, варто нагадати, що згідно з положеннями ст. 43 Конституції України забороняється використання примусової праці, тому майже завжди керівник підприємства зобов’язаний отримувати письмову згоду у працівника в разі переведення останнього. Відсутність такої згоди є підставою звернення до суду і високого шансу виграти справу.

Однак, існує перелік ситуацій, коли отримувати таку згоду необов’язково, в даній статті ми розглянемо ці випадки.

Так, положеннями ч. 2 ст. 32 КЗпП України передбачено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.

Тобто не потребує згоди працівника «переїзд» його до нового офісу, у разі, якщо нове приміщення знаходиться в тому самому населеному пункті. Так само не потребує згоди працівника доручення іншої роботи в межах посадових обов’язків, наприклад доручення юрисконсульту окрім внутрішньої роботи на підприємстві ведення справ у судах, або бухгалтеру окрім складання фінансової звітності – проведення інвентаризації залишків на складах.

Зазначена позиція знайшла відображення і в Постанові № 9 Пленуму ВСУ від 06.11.1992 р.. Так, в п. 31 Постанови передбачено, що не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Особливий випадок переведення працівника передбачено положеннями ст. 33 КЗпП, у відповідності з якими власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

Проте ч. 3 вказаної статті обмежено коло осіб, яких допустимо задіяти у таких роботах, так навіть при виникненні зазначених обставин не дозволяється переведення на іншу роботу вагітних жінок і таких, які мають дитину-інваліда віком до 6 років.

При цьому оплата праці при переведенні на іншу роботу з підстав, передбачених ст. 33 КЗпП, провадиться відповідно до виконаної роботи, але не нижче, ніж середній заробіток за попередньою роботою.