Відповідач у телевізорі: перспективи відеоконференцій у судовому процесі - стаття Дмитра Жукова для видання «Юрист та Закон»
15 серпня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відео конференції», прийнятий Верховною радою України 04 липня 2012 року.
Даним законом вносяться доповнення до Господарського та Цивільного процесуальних кодексів та Кодексу адміністративного судочинства згідно з якими суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, іншого учасника адміністративного процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції в обов’язковому порядку визначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.
Основною технічною вимогою до проведення відеоконфереції є забезпечення належної якості зображення і звуку. Так, учасникам процесу повинна бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити питання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені відповідним процесуальним кодексом. При цьому хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, фіксуються судом, який розглядає справу, за допомогою технічних засобів відеозапису.
Безпосередньо процес організації проведення судового засідання у формі відео конференції покладається одночасно на два суди: той, що розглядає відповідний господарський, адміністративний чи судовий спір та суд за територіальністю місцезнаходження учасника судового процесу, що обрав такий вид участі у засіданні.
Зокрема за умовами процесуальних кодексів, до яких внесено зміни та ч. 5 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у порядку, встановленому процесуальним законом. Обов’язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення щодо відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
Тобто на практиці сторона у справі (чи, наприклад, судовий експерт) має направити до суду, що розглядає спір відповідне клопотання про проведення засідання у формі відео конференції наприклад у зв’язку з неможливістю вибуття у відрядження чи за станом здоров’я, тощо. Суддя розглядає таке клопотання, задовольняє його та виносить ухвалу, копію якої направляє до суду, який наприклад визначений стороною для проведення відеоконференції.
На підставі даної ухвали особа, що заявила подібне клопотання звертається до визначеного суду, їй надається право та можливість використання відповідних технічних пристроїв з метою участі у судовому засіданні.
З одної сторони за наявних технічних можливостей така процедура має суттєво спростити та полегшити учасникам судових процесів їх проведення, але така система має і низку «підводних каменів».
Насамперед слід зазначити відсутність технічної бази для такого нововведення. Так, за словами Андрія Портнова (Радник Президента України - Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента), позиція якого опублікована 09 серпня 2012 року Прес-службою Президента України на його офіційному сайті (http://www.president.gov.ua/news/24967.html), в Україні сто відсотків апеляційних судів обладнано засобами відеоконференцзв’язку, а до кінця року ще понад 150 районних судів будуть обладнані відеозв’язком.
При цьому на виконання перехідних та прикінцевих положень розглянутого Закону, Державна судова адміністрація України має висвітлювати на своєму офіційному веб-сайті інформацію про суди, які забезпечені технічними засобами для участі особи у засіданні суду у режимі відеоконференції. Вказана інформація має враховуватися судами при постановленні ухвал щодо відеоконференцій.
Оглянувши відповідну сторінку в інтернеті за адресою http://court.gov.ua/videoconference побачимо, що станом на 22 серпня 2012 року системами відеоконференцзв’язку обладнані лише 28 судів: всі загальні апеляційні та Печерський районний суд міста Києва. Однак, на сьогодні в Україні нараховується 769 судів, до того ж, деякі навіть районні суди мають по кілька окремих будівель: наприклад приміщення Святошинського районного суду міста Києва віддалені одне від одного на понад 11 кілометрів. Скільки часу має пройти до обладнання всіх судів відповідним технічним устаткуванням?
Наступне цікаве питання – порядок встановлення особи, що приймає участь у судовому засідання шляхом відео конференції. Так, наприклад у цивільному судочинстві за умовами положень п. 2 ч. 1 ст. 48 ЦПК України секретар судового засідання перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому. В даному випадку слід нагадати положення абз. 3 ст. 43 Закону України «Про нотаріат», за умовами якого встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дій…
Звичайно, що суд не зобов’язаний користуватися даним законом, але ж особу встановлюють за оригіналом документа, який пред’являється суду. У випадку участі особи у відеоконференції, можливість суду перевірити особу стає проблематичною. Варіантами розв’язання даної колізії може бути використання особистого цифрового підпису фізичної особи (але це створить додаткові складнощі для учасника спору), використання сполучення ідентифікатору/паролю (наприклад застосовується у постановах Державної виконавчої служби) або залучення працівника апарату суду, що надає послуги відеоконференцзв’язку для встановлення особи за оригіналом документа та відображення такої дії у протоколі судового засідання.
Також не врегульованим залишається питання подання доказів. Якщо письмові докази у належним чином завірених копіях особа може направити до суду поштою цінним листом, то подання до суду оригіналів письмових доказів для огляду або речових доказів здійснити шляхом відео конференції неможливо. А особи, які часто відвідують судові засідання знають, що в 9 з 10 випадків суд вимагає оригінали документів пред’являти. Звичайно, що ніхто не може заборонити особі направити такі оригінали поштою, але з власного досвіду знаючи, що таке повернути оригінали документів, підшити до матеріалів справи… ми б не радили жодній особі таке вчиняти.
Ну й нарешті слід не виключати суто технічний фактор: будь-яке обладнання може вийти з ладу, а навантаження на нього може виходити за передбачені межі. Так, всі практикуючи судові правники знають, що навантаження на окремі суди може різнитися в рази: наприклад навантаження у 42 справи на день у судді Господарського суду міста Києва і 6 справ на день у судді господарського суду Харківської області. Отже, чи зможе такий перевантажений суд окрім організації розгляду спорів «власних учасників» організувати доступ до відеоконференції для «сторонніх» і чи буде це справедливим?
Можуть виникнути і забавні ситуації, коли обладнання може вимкнутися посеред засідання. А за чинним законодавством, в разі, якщо позивач залишає судове засідання, суд може залишити його позовну заяву без розгляду…
Але, безперечно, у разі наявності такої судової послуги і її належної якості, вона суттєво спростить проведення судових справ. По-перше слід згадати банальну неможливість прибути у судове засідання в літній період у відрядження до «курортних» напрямів або ж навпаки до районних/міськрайонних судів у регіони, віддалені від автомагістралей чи обласних центрів. Можливість виступати у судовому засіданні шляхом відео конференції як зменшить витрати на відрядження, так і надасть гарантії участі у розгляді справи.
Звичайно ж така послуга буде вкрай корисною особам з вадами здоров’я та позивачам у справах про захист прав споживачів. Перші просто фізично може не мати можливість користуватися послугами транспорту на великі відстані, другі ж не будуть змушені при пред’явленні позову до виробника товару витрачати на проїзд суми, що перевищуватимуть вартість такого товару у рази.
Однак, все ж не слід вважати дане впровадження панацеєю, адже у разі відсутності бажання сторони (відповідача чи третьої особи) брати участь у судових засіданнях особисто, ніхто не зможе примусити їх скористатися послугою відеоконференцзв’язку.